Пастернак задовго до н. е. використовувався як овочева пряна культура. Насіння його знайдено в розкопках доби неоліту на території сучасної Швейцарії. 
Коренеплоди мають приємний гострувато-солодкий смак та тонкий аромат, дещо подібні і до моркви, й до петрушки, нагадують кмин, ганус, фенхель. Застосування їх у дієтичному харчуванні дуже корисне при жовчно-кам'яній і нирково-кам'яній хворобах, подагрі, після тяжких захворювань, при нервових розладах, туберкульозі, емфіземі, пневмонії, бронхіті, для поліпшення функцій органів травлення. Пастернак збуджує апетит, стимулює діяльність залоз внутрішньої секреції й обмін речовин, зміцнює стінки капілярів, знімає пропасницю і спазми, має сильну сечогінну дію, сприяє виведенню каменів та солей, є болезаспокійливим, бактерицидним і тонізуючим засобом. Інколи застосовують для лікування простати.
Використовують пастернак у складі «білого коріння» у супах та соусах. Виготовляють з нього смачні і поживні самостійні другі страви у вареному, тушкованому, запеченому чи смаженому вигляді. Іноді пастернак використовують сирим на додаток до салатів або самостійно. Заготовляють у свіжому, сухому або засоленому вигляді. З пастернаку готують деякі лікарські препарати. Пастинацин лікує грудну жабу та неврози, а бероксан — шкірні хвороби. Пастернак використовують для профілактики серцево-судинних захворювань.